alexn писал(а):
город Токмак..раньше назывался Большой Токмак.....Запорожская область
Ну вот хотя бы из Вики сведения:
"Во время Крымской войны с. Большой Токмак временно cтал центром Бердянского уезда. В селе размещались раненые, здесь похоронен 281 защитник Севастополя".
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0% ... ite_note-4
Любопытно, ведь уже не Крым, далеко по тем временам.
alexn писал(а):
А на старом городском кладбище есть могильные плиты солдат(не помню звания) и характерные памятнички(могильные) с якорями..как будто похоронены моряки..Но море у нас далеко..Фото при необходимости могу сделать
Сделайте, пожалуйста, было бы очень интересно.
В Русской слободе в Бахчисарае первые надгробия 1855-56 гг. выглядят как георгиевские кресты, надписи на них прописью, не печатными буквами (сейчас бы назвали курсивом). Якорей нет.
Интересно было бы сравнить.
старикъ писал(а):
В Военном Госпитале, что на углу ул. Горького/ Жуковского и поныне функционирующем, есть мемориальная табличка, гласящая, что в нем работал Пирогов
На территории Ханского дворца на здании Художественного музея сейчас тоже висит такая табличка.
Добавлено спустя 4 минуты 50 секунд:
Вот здесь написано по данному вопросу, но по-украински:
http://tokmak.pp.ua/osnovanie-i-stanovl ... vijni.html
Через Большой Токмак проходила одна з найголовніших магістральних доріг на Крим 40 – давній Муравський шлях. 1854 року по осінньому та зимовому бездоріжжю ним почали вивозити бричками поранених.
И далее:
Тиловi шпиталi
"Поранених було дуже багато вже з самого початку бойових дiй: пiсля битв на Альмi та бiля Iнкерману.
„Пораненi, скаліченi люди голосили вiд болю, i їх довгими годинами, а декотрих навiть днями, не встигали перев’язати та надати їм яку-небудь допомогу. Операцiї робились без анестезуючих засобiв, а засобiв дезинфiкуючих ще не було, i операцiї приводили тут i там до смертi пiсля нелюдських i зовсiм зайвих страждань.” [Тарле, 1950, т.2, с.149].
У жовтні, коли почалося бомбардування Севастополя, поранених спочатку вивозили до Сiмферополя. Там скупчилось більше 5000 чоловік хворих. Приміщень не вистачало і їх розміщували в приватних будинках.
Така ж картина була і в армії союзників. „Усі міста, села, навіть ферми перетворені на шпиталі” – писав капітан французької армії Анрі Луазьйон [Орехова та ін., 2004, с. 140].
24-го вересня 1854 р. головнокомандуючий князь А.С. Меншиков розпорядився вiдправити із Сiмферополя до Перекопа i Херсона хворих i поранених нижчих чинiв, для цього треба було 120 пiдвід. Евакуацiя почалася 2-го жовтня, коли було вiдправлено бiля 500 чоловiк нижчих чинiв, потiм 8-го - 250 до Перекопа, 13-го - 700 до Карасубазара 45 i далi до Феодосiї, 17-го - 800 до Херсона. На початку листопада 1520 чоловiк - в Молочанськi колонiї, до Херсона - 22 листопада 475 чол., 24 листопада - 425 чоловік. [Маркевич, 1994, с. 74-75].
У кінці жовтня з Москви до Криму виїхав хірург М.І. Пірогов. У Сімферополі він застав величезну кількість поранених після битв на Альмі, біля Інкерману та першого обстрілу Севастополя. „Нещасні, що наповнювали будинки, були позбавлені майже всякого догляду. Багато хто валявся без матраців, у найбруднішій білизні, на брудній підлозі, без жодного розбору та нагляду. Повітря було жахливо зіпсоване, рани смердючі й запалені. Не вистачало ні розумів, ні рук, щоб хоч трохи привести весь цей неймовірний хаос до відома та в порядок”, – писав він. А кожного дня привозили все нових поранених.
Наприкiнцi жовтня 1854 р. князь Меншиков дав згоду на переведення легкохворих із Сiмферополя в колонiї. „Колонисты согласились принять по одному больному на каждые 100 душ мужского
пола, всего на меннонитский округ 81 больного и на колонистский 46 51, для которых были наняты удобные дома на собственный счет колонистов в Пришибе и Гальбштадте, где имелись и доктора. При этом колонисты обещали давать больным постели и улучшенную пищу.
6 ноября прибыло в колонии вместо 132 человек 1481 47. И все они были размещены – 712 в колонистском округе и 769 в меннонитском. Колонисты и меннониты согласились принять их на свое попечение и продовольствие” [Маркевич, 1994, с.43].
На 17 листопада в сiмферопольському шпиталi та його вiддiленнях знаходились поранених офiцерiв 192 та нижчих чинiв 2307 [Маркевич, 1994, с.44].
У грудні в Сімферополі було 4 тис. поранених і хворих, у Севастополі – 3 тис., в Карасубазарі – 700, у Феодосії – 1500.
У кiнцi грудня вiдправка транспортiв з пораненими була припинена з причини холодiв до потеплiння [Маркевич, 1994, с.76].
Поранені розміщувались у селах Білозірка, Михайлівка та Василівка.
Вiдсутнi вiдомостi про те, чи був якийсь шпиталь в Александровську [див.: Чайка, 2005, с.100].
У Мелітополі в кінці 1854 р. розмістили більше 100 поранених. „В середине 1855 г. число больных в Мелитополе дошло до 200, квартир не хватало, и больные были помещены в разбросанных по всему городу домах крайне скверно...
9 октября было в Мелитополе 249 человек больных, из них в больнице 180. Врачей было всего три, но они не были подчинены друг другу и действовали несогласно; белья было мало. (Нужен был временный госпиталь человек на 500, о чем шла переписка). Больные с квартир не являлись на перевязки и укрывались по выздоровлении от выписки. Пища приготовлялась на двух кухнях. Некоторым больным приходилось нести ее версты за полторы. Члены медицинского совета, занятые своей службой, не уделяли должного внимания наблюдениям за больными.” [Маркевич, 1994, с. 68-69].
На початку березня 1855 р. молочанськi колонiсти згодились знову прийняти 1000 чоловiк взамiн вилiкуваних i вiдправили в Севастополь значну партiю сухарiв. Для перевезення поранених використовувались найчастіше колонiстськi пiдводи, якi привозили в Сiмферополь провiант та фуражнi запаси [Маркевич, 1994, с.76]. На початку квiтня 1855 р. в молочанскi колонiї знов вiдправлено 1200 чоловiк.
21.04.55 р. в молочанськi колонiї - 315 чол., з них 109 поранених. [Маркевич, 1994, с.83].
На початку травня у Сiмферополi було до 9000 поранених i хворих.
28.11.55 р. спроваджено в молочанськi колонiї 269 поранених i хворих.
13.12.55 р. в Гальбштадт - 425 хворих. [Маркевич, 1994, с.86].
* * *
У груднi 1855 р. вийшов iмператорський указ про збiльшення шпитальних примiщень у мiсцевостях, що межують з Кримом, який зокрема передбачав влаштування в Большой та Малой Знаменках баракiв на 4000 чоловiк. Туди повиннi були постiйно вивозити поранених i хворих. Весною 1856 р. тимчасовий шпиталь у наметах був розмiщений поблизу Мелiтополя, де зупинялися на 10-денний вiдпочинок вiйська, якi виходили з Криму.
У Большому Токмаку згідно цього указу влаштований шпиталь на 450 чоловiк [Маркевич, 1994, с.49]. Цi вiдомостi вiдносяться скорiше вже до початку 1856 року, тобто пiсля припинення бойових дiй. Характер його органiзацiї невiдомий, вiрогiдно, що вiн складався з шпитальних наметiв.
Ранiше ж пораненi розмiщувалися лише у приватних будинках. На користь цього свiдчить i згадка про безоплатний характер шпиталiв [Маркевич, 1994, с.48].
Збереглася усна народна традиція про існування вiйськового шпиталю на території містечка. Оповіді про це зібрала краєзнавець Л.Я. Таран. За переказами, шпиталь нібито був розташований десь в районі вiд центрального ринку до сучасної школи №2, музичної школи та будинку друкарні [Таран, 2004].
На той час в Б.Токмаку діяла одна церква – Успенська (відкрита 1795 року). Метричні книги за 1854, 1855, 1856 роки містять дані про поховання воїнів на приходському кладовищі. За нашими підрахунками в Б.Токмаку було поховано протягом цих трьох років близько 281 захисників Севастополя.
* * *
Стан шпиталів був жахливий. Академік Є.В. Тарлє [1950, т.1, с.45] писав, „що россійські солдати, які аніскільки не боялися найкривавіших боїв, боялися шпиталів, і вони були цілком праві”.
Не кращою була ситуація i в супротивника. У своїх мемуарах священик з армії союзників згадує: „Шпиталі були переповнені пораненими, і з якими ранами! Ці нещасні, у більшості знівечені та спотворені, помирали або, покладені щільними рядами майже впритул один до одного, чекали приходу хірурга” [Орехова та ін., 2004, с.194].
До великих втрат як в росcійській, так і в армії союзників призвели епідемії. На початку другої зими кримської кампанії госпіталі та бараки не вміщали поранених і хворих тифом, лихоманкою і кривавими поносами (дизентерiєю).
Ось опис тифозного намету в таборі союзників: „Такий хворий гадає, що одужав, збирає речі, скачує ковдру, скинувши її на плечі, йде до виходу з намету, де падає мертвим. Інший, який щойно проходжувався вздовж та впоперек намету, присідає на хвилинку відпочити і більше вже не відкриває очей. Здебільшого ці хворі перебувають у стані, близькому до летаргії. Ми бачили як уночі під час сну вони не відчувають, що щури гризуть їх пальці на руках та ногах. Один помираючий, як розповідали пошепки солдати, так був об’їдений щурами, що став невпізнаним. Тиф, що призводить до наглої смерті та супроводжується загальним занепадом духу, до того ж надзвичайно заразний, є однією з найжахливіших епідемій, які тільки можуть уразити армію” [Орехова та ін., 2004, с.231-232]. Під час облоги Севастополя в армії союзників померли від хвороб 75 тис. людей.
Наведемо опис кладовища в Сімферополі: „В ямы, вырытые длиной от 5 и шириной до 3 аршин, кладут 40 тел, так что телами занимается третья часть могилы, а потому впоследствии, когда начнется гниение, земля обвалится, а от дождя вода с гор будет стекать на кладбище, отчого заражение воздуха неизбежно; перевозка тел на кладбище производится очень медленно, и в настоящее время сарай, устроенный возле госпиталя, весь уложен трупами (в госпитальном сарае было обыкновенно до 80-90 трупов)” [Маркевич, 1994, с.186-187].
* * *
У сiчнi 1856 р. хворих та поранених у Сiмферополi було бiльше нiж 14 тис. У серединi травня 1856 р. переміщення хворих із Сiмферополя до Єкатеринослава було припинене [Маркевич, 1994, с.89].
У червнi вийшло розпорядження про лiквiдацiю в Криму тимчасовмих шпиталiв i евакуацію хворих. Влiтку всi шпиталi в Сiмферополi були закритi, залишився один мiсцевий на 600 хворих [Маркевич, 1994, с.208, 58, 81].
http://tokmak.pp.ua/osnovanie-i-stanovl ... vijni.html
Регистрация
Вход
Правила форума
Поиск
